Неділя, 27.05.2018, 22:42
Вітаю Вас Гость | RSS

Недобоївський НВК

Меню сайту
Наше опитування
Які знання на Вашу думку дає школа?
Всього відповідей: 257
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Контактна інформація

Історія села

 
Історія села
ДАВНЬОРУСЬКЕ ГОРОДИЩЕ В С.НЕДОБОІВЦІ
 
ВСТУП
 
 Так як людина не може існувати без майбутнього, так і нічого не варта вона без минулого свого народу. З дитячих років я чув від своїх батьків про те, що ми живемо на куті села, який має загадкову назву Галич. Так само називається і порослий лісом пагорб, що здіймається на північно-східній околиці села Недобоївці. Це одне із най мальовничих куточків нашого села. Тут знаходиться найвища точка в нашому регіоні і звідси проглядаються обриси тисячолітнього Хотина. Зі слів учителів нашої школи я дізнався багато цікавого про розкопки які велися на території урочища Галич. А саме про те, що дослідницька робота на археологічних пам'ятках Хотинщини була започаткована багато років тому одним із найавторитетніших дослідників давньої історії краю, вченим зі світовим ім'ям, патріархом археології Буковини, доктором історичних наук Борисом Онисимовичем Тимощуком. На території краю він ще з 1947 року вів дослідницьку діяльність і виявив сотні археологічних пам'яток (стоянок, поселень, городищ, могильників, святилищ тощо). Урочище в Недобоївцях із звучною назвою Галич, а саме так називалася столиця могутнього Галицько-волинського князівства, привернуло увагу Б.О.Тимощука, ще в 1978 р. Проведені науковцем обстеження урочища показали, що на вершині однойменного пагорба знаходяться рештки давньоруського укріплення XII - першої половини XIII ст. В розвідкових шурфах, закладених дослідником, був виявлений типовий давньоруський археологічний матеріал фрагменти гончарного посуду, уламки скляних браслетів, побутові предмети, кістки тварин) Продовжувачем цих унікальних досліджень став кандидат історичних наук, викладач кафедри античної та середньовічної історії при Чернівецькому Національному університеті, один із визнаних дослідників Буковини, учень Б. О.Тимощука, діючий директор центру археологічних досліджень Сергій Володимирович Пивоваров. Проведені ним дослідження дозволили розширити нашу уяву про минуле жителів городища і отримати цінний в археологічному відношенні матеріал. В своїй роботі по вивченню минулого давньоруського городища в ур.Галич я використав публікації названих дослідників, а також безпосередньо працював, ще з неопублікованими матеріалами цьогорічних досліджень пам'ятки, які знаходяться в фондах Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ .На основі використаної літератури та археологічних матеріалів я поставив за мету всебічно охарактеризувати життя та діяльність давньоруського населення городища в ур.Галич. Для повнішого висвітлення теми також залучив і дані мікро топонімії та фольклорні джерела, головним чином перекази та легенди про цю місцину. \
 
Розділ І. ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИ ПРО УР.ГАЛИЧ
 Про урочище Галич збереглося серед старожилів села чимало давніх переказів та легенд. Зрозуміло, що більшість із них є недостовірними. Але їх фіксація дозволяє зрозуміти витоки формування "народної пам'яті", яка доносить глухі відлуння давніх часів. У жителів села з давніх-давен існували різні легенди та перекази, щодо походження самої назви урочища. Одна з легенд говорить про те, що давним давно в нашому урочищі жило багато гарних карооких дівчат. Були вони одна вродливіша іншої. І що дивно, майже в кожній родині дівчаткам давали від народження ім'я Галя, що означало - гарна, тиха, спокійна. Звідси і піла назва урочище Галич. Цю легенду повідала жителька села Недобоївці М.А.Чопчик. За словами колишнього вчителя історії місцевої школи І.А.Главацького, назва урочища походить від Галичини - назви історичної території, що включала частину західно-українських і польських земель, які з 18ст. до 1918 року перебували під владою Австо-Угорської монархії. Галичина охоплювала територію теперішньої Івано-Франківської, Тернопільської (а до 1848 року - й теперішньої Чернівецької областей. У нашому селі є така частина, на якій менш родючі грунти, звідки походить назва урочище Голякова. А поруч - родючі землі з яблуневими садами. Від них походить, як переказують - назва нашого урочища Галич - багата земля. Зі слів нашого місцевого поета Козаря Василя ми дізнаємося про іншу версію походження назви урочища. Він стверджує, що назва урочища Галич походить від того, що на цьому місці під час монголо-татарської навали була військова частина. Через те, що у лісі знаходився гарнізон Данила Галицького і походить назва урочища - Галич.Котра з легенд більш вірна? Вважаємо, що найбільш близьким до істини є переказ, який зв'язує дану місцевість із діяльністю дружинників Данила Галицького.
 
Розділ ІІ. АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОГОГОРОДИЩА
 
 Городищами в археології називають рештки давніх укріплених поселень, які були оточені захисними спорудами (ровами та валами) і розміщувалися в природно захищеній (ярами, річками й болотами) місцевості. Залишками одного з них є Недобоївське городище. Воно розміщується на високому вкритому лісом мису в уроч. Галич. Добре збереглися вали і рови. Під час розкопок встановлено, що городище XII— XIII ст. збудовано на місці городища ранньозалізного віку (VI—V ст. до н. е.). Для спорудження оборонної лінії XII—XIII ст. було використано залишки укріплень головної укріпленої лінії городища ранньозалізного віку. Недобоївське давньоруське городище відноситься до решток феодальних замків. На території таких укріплень, як правило, проживав місцевий феодал (князь чи багатий дружинник) із своєю дружиною та обслугою. Городище — феодальний замок в ур. Галич обгороджувала одна кільцева укріплена лінія (рис. 1,1). Від неї зберігся рів шириною 6-8 м, глибиною 1,5 м, який обмежує овальну площадку діаметром 90 м та земляний вал з напільного боку. Останній насипано в ранньозалізному віці, а у XII ст. його вершину було сплановано, і на ній поставлено оборонні пустотілі зруби шириною близько 3 м. Від них зберігся культурний шар товщиною близько ЗО см, в якому знайдено шматки глиняної обмазки, згоріле дерево, камені, кістки тварин та уламки кераміки XII—XIII ст. Із зовнішнього боку оборонні зруби були зміцнені глиняним укосом, рештками якого є шар жовтої глини товщиною близько 0,5 м (рис. 1, 3). Залишки пустотілих оборонних зрубів виявлено і в східній частині городища, де вал ранньозалізпого віку був відсутній. Зруби стояли безпосередньо на давній поверхні. Від них зберігся такий самий культурний шар, що й на валу. Оборонні зруби в східній частині городища також зміцнено глиняним укосом (рис. 1, 4). Отже, основу оборонної лінії Недобоївського городища становили пустотілі зруби шириною близько 3 м, зміцнені із зовнішнього боку глиняними укосами. Поряд з ними не виявлено слідів окремо поставлених житлово-господарських зрубів. Під житла для дружинників використовувались кліті оборонних зрубів, свідченням чого є знахідки різноманітних побутових речей, серед них і скляних браслетів. На території оборонних зрубів знайдено велику кількість плоских необпалених каменів, що є рештками кам'яної доріжки, влаштованої на перекритті зрубів, яке використовувалось як бойова площадка для воїнів. На площадці городища простежено сліди давніх будівель у вигляді западин та прямокутних підвищень. У западині в центрі площадки городища відкрито культурний шар XII—XIII ст. Виявилось, що це залишки ями-погреба, яка входила до конструкції наземного дерев'яного будинку. В траншеї на місці підвищення поблизу в'їзду виявлено культурний шар товщиною 20 см (залишки великого наземного дерев'яного будинку), де знайдено уламки кераміки XII—XIII ст., шматки глиняної обмазки від зруйнованої глинобитної печі, уламки скляних браслетів та кістки тварин. У підніжжі мису. на якому розміщується городище, на південь від нього, на правому березі Потока знаходиться селище XII — першої половини XIII ст. (рис. 1.2). Тут знайдено розорені наземні житла та глинобитні печі, уламки кераміки другого хронологічного періоду тощо. Знахідки цього часу простежено вдовж берега струмка на 500 м. Час виникнення давньоруського синхронного городищу селища не встановлено, але привертає увагу те, що на його території знайдено уламки кераміки Х—XI ст. Останні скупчуються на місці темних плям - заглиблених жител. Це дає підставу вважати, що і давньоруське селище в уроч. Галич виникло значно раніше, ніж збудовано феодальний замок. Отже, останній міг належати «служащому» бояринові. Недобоївський замок розміщувався в прикордонній смузі Галицького князівства і, напевно, виконував й сторожеві функції. Саме цим можна пояснити те, що конструкція його оборонної лінії є типовою для городищ — сторожових фортець. За характером забудови внутрішнього подвір'я та за наявністю селища-супутника воно належить до укріплень, які належали давньоруському феодалу (боярину чи князю). На городищі розкопано декілька клітей та виявлено цінний у науковому відношенні археологічний матеріал. Основними знахідками на городищі є кераміка, знаряддя праці (залізний серп, тесло для обробки дерева, рибальські гачки, кістяні юрки, що використовувалися при ткацтві), предмети озброєння (залізні наконечники стріл), побуту (уламки бронзових казанів, залізний ланцюг, ножик), прикраси (скляні браслети та бусини) (рис. 2) тощо.Серед цих знахідок на незаперечну увагу заслуговує знахідка бронзового хреста-енколпіона. У знайденому на городищі хресті повністю збереглися дві стулки. Особливістю енколпіона є його форма, кінцівки хреста закінчуються кульками. На одній стулці в центрі прокреслено фігуру Розп'яття, на зворотній – шестикшцевий хрест із сяйвом, а в бокових медальйонах - монограми Ісуса Христа. Такої форми енколпіон вперше знайдений на Буковині (рис.3). Більше того, в ньому збереглися рештки дерева, очевидно, "животворящого хреста", привезені з святих місць. За аналогіями енколпіон добре датується кінцем XII - першою половиною XIII ст. Знахідка хреста-енколпіона на городищі виявилася не єдиною аналогічною знахідкою, яка трапилася на території Недобоївців. Ще один енколпіон, від якого збереглася лише одна стулка, був знайдений місцевим жителем і переданий для вивчення. Як і попередній, він виявився унікальним для земель краю. Дослідження хреста-енколпіон, показало, що він відноситься до кола давньоруських виробів дрібної метало пластики, присвячених вшануванню святих-мучеників князів Бориса та Гліба. Це перша знахідка такого типу енколпіону в регіоні. Даний тип енколпіонів за технікою виготовлення відноситься до виробів, зроблених у високому рельєфі. Стулка енколпіона виготовлена шляхом відливки у форму. Вивчення іконографічних особливостей виробу показує, що риси обличчя князя і святих досить знівельовані. Це може свідчити, що хрест був відлитий або в дуже спрацьованій формі, чи зроблений шляхом відливки у глиняну матрицю, а потім доопрацьований різцем. Остання обставина не виключає його місцевого продукування. Пошкоджена верхня частина енколпіону, де відсутнє вушко кріплення, втрачене ще в давнину, може свідчити про практику носіння лише однієї стулки. Трикутноподібний виступ у верхній частині хреста цілком придатний для фіксації шнура чи тонкого шкіряного ремінця. Аналіз зображень на стулці енколпіону та порівняння її з аналогічними виробами засвідчує, що час виготовлення знайденого в с. Недобоївцях хреста відноситься до другої чверті - середини XII ст. Не суперечить цьому і манера написання букв, яка є характерною для домонгольського часу. На знайденому в Недобоївцях бронзовому енколпіоні в центрі знаходиться зображення святого Гліба в князівській шапці і довгих шатах, у його лівій руці - мученицький вінець. По боках у трьох медальйонах зображення Богоматері (зверху) та євангелістів (з боків). На бічному рамені хреста збереглася початкова літера імені князя-мученика - "Г". На другій стулці, яка не збереглася, мало знаходитися зображення святого Бориса. Такого типу хрести-енколпіони з'явилися ще в XI ст. Їх продукування розпочалося після канонізації в 1072р. давньоруською церквою молодших синів князя Володимира Святославича Бориса та Гліба. Вони трагічно загинули 1015 року від рук старшого брата Святополка під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол. Борис і Гліб - перші святі, канонізовані давньоруською церквою. Вони визнані як чудотворці й молитвеники перед Богом "за землю Руську", "за нові люде християнські". Їх шанували як помічників у ратній справі та цілителів, покровителів руської землі і особистих патронів давньоруських князів. На честь святих Бориса та Гліба був закладений храм у Вишгороді, освячений 1115 року, а пізніше збудовані собори в Чернігові, Рязані, Смоленську та багатьох інших давньоруських містах. З часом культ вшанування святих-мучени-ків проник і за межі Русі. Відомо, що ікони з їх зображеннями знаходилися в Константинополі, їх бачили паломники на території Грузії, Чехії та Сербії. На Русі з 1072 р. святих - мучеників Бориса і Гліба вшановують загальноцерковно. День смерті князів: Бориса -24 липня та Гліба - 5 вересня, також 2 травня - канонізація святих - відносять до церковних свят. На давньоруських землях енколпіони з зображеннями святих Бориса та Гліба виявлені у понад 40 пунктах. Вважається, що вироблялися такі енколпіони в київських майстернях, звідки проникали до віддалених куточків Давньої Русі. Як бачимо, потрапляли такі енколпіони і на землі Буковини. Очевидно, що такий хрест належав людині, яка відвідала місце поховання святих або один із храмів, їм присвячений, і була пов'язана з військовою справою. Ще однією цікавою знахідкою з городища стала платівка від жіночої прикраси чільця Це прямокутна, бронзова позолочена пластинка, розмірами 3,1х3,3 см. На її поверхню нанесений штампований орнамент: по середині знаходиться стилістичне зображення чотирьох пелюсткової квітки, її круглу серцевину прикрашає косий хрест, по периметру пластинки є контурна лінія із штриховкою. В кутах пластинки пробиті наскрізні отвори для нашивання на тканинну основу. Крім того до центрального поля пластинки прикріплені чотири квітки-розетки, до яких на спеціальних дротяних петлях підвішені трапециєвидні підвіски з двома фігурними хвостовими зазубринами (подвійні листочки чи бджілки). Останні прикрашені орнаментом у вигляді крапок, які імітують зернь. Детальне вивчення знайдених бронзових, часто позолочених, пластинок із підвісками дозволили впевнено пов'язати їх із рештками весільного вбрання чільця чи начільника. Встановлено, що подібні археологічні знахідки мають чіткі етнографічні паралелі. Зокрема, було з'ясовано, що вони є складовими елементами весільного головного убору чільця. Красномовним підтвердженням цьому стало чільце кінця XIX ст. із с. Дихтинець, яке й досі зберігається в фондах Чернівецького краєзнавчого музею. Реконструкція давньоруського чільця, здійснена на основі етнографічних матеріалів показує, що пластинки убору нашивали на полотняну стрічку, переважно червоного кольору, а до її нижньої частини кріпили бубонці чи тороки (легкі спіральки з тонкого дроту). Чільце надівали і закріплювали при допомозі зав'язок нареченій в день весілля. Це був досить колоритний головний убір, адже при повертанні голови підвіски, бубонці чи тороки взаємно ударяючись, створювали своєрідний передзвін. Крім того нарядність чільця ефектно доповнювало мерехтіння світлових відблисків на його поверхні. Чільце, як свідчать дані етнографії, слугувало нареченій лише раз у житті – в день весілля, потім його ховали до іншого, весілля кого-небудь із членів сім'ї. У випадку смерті дівчини до одруження, її ховали у весільному вбрані з чільцем, що підтверджують дані археології та етнографічні матеріали. "Коли помирає незаміжня дівчина, - пише етнограф Хр. Ящуржинський, - її одягають, як до вінця, кладуть на голову стрічки і віночок, прикрашають голову зеленню і квітами. На могилі роздають коровай. Роблять це для того, щоб разом похоронами зробити і весілля, якого та не діждалась. В деяких місцях наречений йде за гробницею, одягнений по званню". Дослідження городища в ур. Галич дозволили також встановити, що воно із південного - заходу прикривало підступи до Хотина і, очевидно, контролювало дорогу, яка йшла на південь. Про важливість цього пункту в системі оборони свідчить також мікротопонім "Галич" (зустрічається він і в інших пунктах регіону), однойменний зі столицею Галицько-волинського князівства. Це не є випадковим, а вказує на те, що тут була князівська фортеця, яка підпорядковувалася безпосередньо галицькому князю. Поряд з городищем розташовувалося велике давньоруське поселення, на якому трапляються знахідки залізних та керамічних шлаків. Як і більшість давньоруських пам'яток регіону, князівська фортеця в ур. Галич була знищена під час монголо-татарської навали. ''Мікротопонім "Галич" цікавий ще з однієї сторони. В Галицько-волинському літописі є рядки, в яких мова йде про ще не локалізоване на території Буковини літописне поселення Плав. В ньому повідомляється, що вози пішли з Галича до Плава, але не конкретизується, про який Галич іде мова. На думку С.В.Пивоварова під давньоруським Плавом слід розуміти давній Хотин (адже знаємо, що його сучасна назва з'явилася лише в XIV ст., а в той час він міг називати інакше, наприклад "Плав", що означало переправу). Тоді під назвою "Галич" цілком могло знаходитися городище в Недобоївцях, яке прикривало підступи до переправи, і де перехрещувалися важливі торгівельні шляхи. Не виключено, що вози прибули з Недобоївського "Галича", який знаходився на жвавій торговельній дорозі. Загальновідомо, що окремі давньоруські міста мали однакові назви. Наприклад, існувало три міста, які називалися Звенигород, було декілька Галичів, Кам'янців тощо. Можливо, що існував і Галич під Хотином - Плавом. Якщо це вдасться довести, то буде локалізований ще один давньоруський пункт у регіоні.
 
Висновки
 
 Отже, проаналізувавши виявлені зібрані матеріали, можна прийти до наступних висновків. Матеріали археологічного дослідження Недобоївського городища дуже важливі для вивчення історії середньовічного населення Буковини, а саме періоду, коли територія краю входила до складу Галицько- Волинського князівства. Вони знайомлять з станом військово-оборонної справи давньоруських мешканців регіону, їх соціально-економічним, духовним та культурним розвитком. Городище - фортеця, феодальний замок відігравало важливу роль в житті населення XII - першої половини ХІЇІ ст. на землях Буковини. Воно було суспільно-політичним центром і головним оборонним пунктом, де зосереджувалися ремісники та існували культові центри. Без них нормальне життя землеробського населення в умовах ворожого оточення було б неможливим. Фортеця, яка підпорядкувалась безпосередньо Данилу Галицькому, стояла на перешкоді ворожих загонів, які руйнували давньоруські поселення та міста. Забирали в полон або знищували людей, грабували худобу і майно. Тут знаходили захист мешканці неукріплених селищ разом з худобою і майном. Ворог не міг просуватися вперед, не зламавши опору фортеці. Давньоруські городища Буковини є пам'ятками будівельного мистецтва наших предків, пам'ятками тяжкої, повсякденної праці простих людей. Ось чому вони близькі і дорогі кожному з нас і тому науковці приділяють так багато уваги їх дослідженню, вивченню і збереженню. Надіємося, що подальші дослідження давньоруського городища в ур. Галич принесуть не менш цікаві результати. Надіємося, що в цьогорічних розкопках пам'ятки експедицією Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ візьмуть участь і учні нашої школи.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
 
1. Винокур І.С., Тимощук Б.О. Давні слов'яни на Дністрі. - Ужгород: Карпати, 1977.-111 с.
2. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська обл. -К.: Наукова думка. 1984. - С. 164-165.
3. Пивоваров С.В. Християнські старожитності в межиріччі Верхнього Пруту та Середнього Дністра. - Чернівці: Зелена Буковина. 2000. - 152 с.
4. Пивоваров С.В. Плав давньоруського літопису і проблема його локалізації в Середньому Подністров'ї // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології та етнології. - Чернівці: Золоті литаври, 2002. - Вип 2. - С. 110-120.
5. Пивоваров С. Недобоївський хрест // Доба. - 2002. - 13 серпня. - Ч. 61 (236). - С.6.
6. Пивоваров С.В. Археологічні дослідження на Хотинщині в 2000-2003 рр. // Роль націй і народів у формуванні історико-культурної спадщини Хотинщини. - Чернівці: Прут, 2003. - С. 22-38.
7. Пивоваров С., Нагорна Т. Діадема-чільце на Буковині // Час 2000. - 2003. - 6 листопада, - Ч. 45(232). - С. 14.
8. Пивоваров С.В., Тодосійчук О.С. Недобоївський Галич і Хотинський Плав // Час 2000. - 2002. - 5 квітня. - С. 14.
9. Пивоваров С.В., Тодосійчук О.С. Археологічні памятки с.Недобоївців // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці: Місто, 2000. - Вип. 2. -С.15-16.
10.Русанова И.П., Тимощук Б.А, Древнерусское Поднестровье, - Ужгород: Карпаты,1981.-139с.
ВКонтакте
Погода
Погода в Україні
Календар
«  Травень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Copyright MyCorp © 2018
Створити безкоштовний сайт на uCoz